Психологічна травма у дитини

Над­звичайне психологічне напруження, що нині панує в нашому суспіль­стві, суттєво впливає на психічний стан не лише дорослих, а й дітей. На психічний стан дитини впливає навіть те, як її батьки реагують на зовнішні подразники. Часто дитина скаржиться на біль у животі, часом відмовляється від їжі, в неї з'являється висип незрозумілого походження, та й узага­лі вона стає невеселою. Причин для подібних скарг може бути безліч. Але одна заслуговує на особливу увагу — психологічна травма.

Небезпека психологічної травми полягає в її прихованому характері та віддалених наслідках, оскільки нервово-психічні ре­акції на події з часом викликають у дитини симптоми різних за­хворювань. 

Психологічна травма, або психічна травма, або психотравма — шкода, заподіяна психічному здоров'ю людини внаслідок інтенсивного впливу несприятливих чинників довкілля та го­стро емоційних, стресових впливів на її психіку. Вона може бути пов'язана з фізичною травмою, що загрожує життю або порушує відчуття безпеки.

Кожна людина індивідуально реагує на травмувальні чинни­ки. Однак психіка дитини чутлива, тому не відомо, на яку саме з можливих ситуацій вона болісно відреагує. Це можуть бути такі тяжкі події, як втрата близьких та розлучення батьків, або зви­чайна побутова ситуація, коли хтось накричав на дитину чи зро­бив зауваження. До того ж та сама ситуація в однієї дитини може не викликати емоцій, а в іншої спричинить сильну емоційну ре­акцію.


 

Реакції дитини залежать від рівня: 
·                     самооцінки; 

·                     тривожності; 

·                     стресостійкості. 


Дорослим слід звернути особливу увагу на такі симптоми пси­хологічної травми в поведінці дитини: 
 

  • гнів та агресивність; 
  • збентеження; 
  • острах; 
  • зниження рівня розвитку основних психологічних процесів — уваги, пам'яті, мислення; 
  • емоційна скупість; 
  • різкі зміни настрою; 
  • постійна втома; 
  • заглиблення в себе, небажання контактувати з навколишнім світом; 
  • порушення сну; 
  • психосоматичні порушення; 
    вразливість; 
  • плаксивість; 
  • зниження самооцінки; 
  • почуття провини; 
  • проблеми в спілкуванні з однолітками та дорослими. 

У разі ненадання своєчасної та адекват­ної допомоги дитині, усі приховані симптоми, можуть перетворитися на сталі наслідки психо­логічної травми.

Якщо дорослі сприймають усі зазначені прояви як поведінкові, то психосоматичні прояви — застуда, бронхіт, астма, гастроентеро­логічні захворювання — лікарі, на жаль, вважають лише захворю­ваннями.

Саме тут закрадається складність у роботі з дитиною — вона не може чітко висловити свої емоції. Вона відчуває страх, образу, сором, однак не розуміє, що з нею відбувається. Навчити дитину усвідомлювати, розуміти, проговорювати та ділитися своїми пере­живаннями — важливе завдання дорослих. До того ж слід відстежувати будь-який стан дитини, спостерігати за її здоров'ям та по­ведінкою. Адже що раніше надати дитині допомогу, то імовірніше, що в майбутньому не з'являться негативні наслідки травмувальних подій. 
 


ПСИХОЛОГІЧНА ТРАВМА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ОСОБИСТІСТЬ

 

На сучасному етапі суспільство зіткнулося з проблемою важковиховуваності дітей. Традиційно вважається, що на формування девіантної поведінки дітей і підлітків впливає неправильне виховання та асоціальне оточення. Останнім часом все більша увага приділяється аномаліям психічного розвитку дітей як сукупному результату дії біологічних причин і несприятливого соціального середовища.

Психологічна травма як особлива форма загальної стресової реакції. Початок створення даної концепції поклав Г Сельє. Стрес (у пер. з англ.) - тиск, напруга. Г Селье визначив стрес як неспецифічна (що полягає в адаптації) відповідь організму на будь-яку пред'явлену йому вимогу. Стрес не завжди є результатом пошкодження. Дослідження Г. Селье показали, що певний ступінь стресу може бути навіть корисним, оскільки він грає мобілізуючу роль і сприяє пристосуванню людини до умов, що змінюються. Але якщо стрес сильний і продовжується дуже довго, то він перенавантажує адаптаційні можливості людини і приводить до психологічних і фізіологічних "поломок" організму. Часте повторення або довга тривалість стресу і пов'язаних з ним афективних реакцій можуть вести до постійної активності, при якій збудження набуває застійної форми і накопичується, активізуючи центральні утворення вегетативної нервової системи. Розлад в нейрофізіологічних структурах призводить до порушень функціонування серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, зміні крові, розладу імунної системи.

Г. Сельє концентрує свою увагу на фізіологічній реакції організму на стресор, ігнорує роль психологічних процесів. В даний час багато дослідників припускають, що відповідна фізіологічна у відповідь реакція людини визначається не тільки присутністю стресора, а його психологічною дією на особистість. Згідно сучасним поглядам, психологічний стрес можна визначити як феномен усвідомлення, який виникає при порівнянні вимоги, що пред'являється до особистості, з її здатністю справлятися з цією вимогою. Відсутність рівноваги в цьому механізмі викликає стрес і у відповідь - реакцію на нього. Ця реакція є спробою справитися з джерелом стресу. Подолання стресу включає психологічні (сюди входять когнітивна і поведінкова стратегії) і фізіологічні механізми. Якщо спроби справитися з ситуацією виявляються неефективними, стрес продовжується і може привести до появи патологічних реакцій. У таких випадках говорять про травматичний стрес.

На думку В. Дорозцевої, психологічна травма - це переживання, в центрі якого знаходитися певний емоційний стан. Центральне місце емоцій в структурі психотравм, обумовлене як важливим місцем емоцій в організації й інтеграції психічних процесів, так і їх роллю у взаємозв'язку психічних і соматичних систем особистості.

Психотравмуючі переживання - це стан, що впливає на особистість в силу його вираженності (гостроти), тривалості або повторюваності. Психотравмуючими є не будь-які сильні або приголомшливі переживання, а лише такі негативні переживання, які можуть бути причиною певної патології.

Таким чином, розгляд приведених вище поглядів науковців щодо трактування поняття "психологічна травма" , приводить до висновків, що кожне з них має певне обмеження, що необхідно враховувати при подальшій розробці проблеми.

Найважливішою рисою психотравмуючих переживань є їх центральне місце в структурі особистості, їх особлива значущість для індивіда. "Досить поглянути на будь-яке глибоке переживання людини, щоб переконатися в тому, що в основі переживань взаємовідносин людини з різними сторонами оточуючого, що хворобливі переживання є лише наслідком порушених взаємин. Втрата місця, наклеп, зрада чоловіка, смерть дитини, невдача в досягненні мети, уразливе самолюбство і т.п. є джерелом хворобливого переживання лише в тому випадку, якщо вони займають центральне або принаймні значуще місце в системі ставлень особистості до дійсності. Їх значущість є умовою афективної напруги і афективної реакції" (В.Мясищев).

Найбільш істотний вплив на особистість дітей спричинюють гострі психологічні травми і хронічні психотравмуючі дії, які є ситуаціями підвищеного ризику і призводять до виникнення дезадаптивних реакцій. Як вважає В. Дорозцева, такими гострими психологічними травмами для дитини є фізичне та сексуальне насильство, смерть близької людини, втрата батьків. Також в дослідженнях останніх років йдеться про негативний вплив на психіку дитини катастроф і нещасних випадків, а також фізичних травм, що одержуються в результаті транспортних аварій і падінь. До цієї ж категорії травм відносяться і хірургічні операції.

К. Флейк-Хобсон виділяє для дітей наступні ситуації підвищеного ризику:

1. Ситуації, пов'язані з відсутністю або втратою відчуття захищеності:

  • ворожа, жорстока сім'я;
  • емоційно-відкидаюча сім'я;
  • сім’я, що не забезпечує догляду;
  • негармонійна сім'я (що розпадається або що розпалася);
  • надмірно вимоглива сім'я (домінуюча гіперопіка);
  • поява нового члена сім'ї (вітчим, мачуха, брат, сестра);
  • суперечливе виховання.

2. Ситуації, що викликають беззахисність через відрив від сім'ї:

  • переміщення в чужу сім'ю;
  • направлення до дитячої установи;
  • госпіталізація.

Такого роду травмуючи події як фізичне насильство, сексуальне насильство, смерть близької людини, спричиняють істотний вплив на весь хід психічного розвитку, здатні серйозно порушити соціальну адаптацію дитини, глибоко деформувати її психіку.

Іншим видам психологічної травматизації в науковій літературі приділяється менше увага, проте й вони мають велике значення для психологічного благополуччя і нормального розвитку дитини.

Одним з основних чинників, обумовлюючих психологічну травматизацію дитини, є жорстоке з нею поводження. Жорстоке ставлення призводить до деформації особистісного розвитку, часто - до появи псевдокомпенсаторних форм поведінки, що відхиляється. У хронічному варіанті воно викликає травми розвитку - стресові стани, пов'язані з травматичною подією, що періодично повторюється. Наслідки психологічних травм виявляються в різних сферах життєдіяльності дитини. Так, за даними Н. Тарабріної, основними наслідками жорстокого ставлення для дітей є їх недостатній контроль над власною імпульсивністю, зниження здібності до самовираження, відсутність довіри до людей, депресії. Безпосередньо після травми можуть виникати гострі стани страху. Наслідками насильства можуть бути делінквентність і, навіть, садистські нахили. У жертв насильства часто виявляється прагнення до отримання нових психотравм шляхом нанесення образ оточуючим, спричинення самоушкодження або пошуку небезпечних ситуацій. Саме з подібними особливостями наслідків психотравматизації пов'язаний той факт, що серед малолітніх правопорушників, що скоїли жорстокі злочини, високий відсоток тих, хто пережив в дитинстві психологічну травму. Для таких особистостей характерна саморуйнівна поведінка, припікання тіла сигаретами, суїциїдальні спроби, голодування, алкоголізація і вживання наркотиків. Жорстоке ставлення сприяє формуванню у дитини агресивності й схильності до подальшого відтворення подібних форм поведінки в соціальних контактах. У багатьох випадках діти, що пережили насильство, надалі проявляють його по відношенню до власних дітей. Більшість батьків, що жорстоко поводяться з дітьми, самі переживали нелюбов і депривацію в дитинстві. Їм властиві низька самооцінка, недостатній самоконтроль.

Великим психотравмуючим потенціалом для дитини є розлука з близькими. Психологічну травму одержує дитина, що пережила смерть близької людини, в першу чергу, батьків. За даними Н.Синягиної у дітей шкільного віку, що втратили одного з батьків, спостерігалися фобічні реакції, плаксивість, у 33,3% з них - порушення сну з важкими сновидіннями. Діти переживали почуття самотності, втрати, емоційної порожнечі, втрачали інтерес до діяльності, проявляли відхилення в поведінці із спалахами роздратування, агресії. У них виникали шкільні проблеми (прогули, шкільна фобія). Такі діти проявляли ознаки депресивних станів.

Наслідки психологічної травматизації майже завжди викликають травматичний стрес. Травматичний стрес - це особлива форма загальної стресової реакції. Коли стрес перенавантажує психологічні, фізіологічні, адаптаційні можливості людини і руйнує захист, він стає травматичним. Але не кожна подія здатна викликати травматичний стрес.

Психологічна травма можлива, якщо:

  • подія, яка відбувається, усвідомлювана, тобто людина знає, що з нею відбулося і через що у неї погіршився психологічний стан;
  • пережите руйнує звичний спосіб життя.

Г. Спенсер вважає, що чутливість кожної дитини до стресогенної дії залежить від ряду чинників: генетичних, конституціональних, типологічних особливостей, життєвого досвіду, рівня розвитку, а також від змісту й інтенсивності події, що викликає стрес. Ці чинники визначають величину психологічних захисних механізмів дитини, і здатність самостійно справиться з ситуацією. В цілому, діти реагують на психічну травму змінами свідомості, змінами в міжособистісних відносинах, імпульсивним контролем поведінки і зміною вегетативних функцій. Реакція дитини на травму багато в чому залежить від віку дитини. До 3-х літнього віку діти реагують на травму, але симптоми ці неясні. У три літньої дитини виявлятимуться особові зміни, змінюється гра і з'являються страхи, пов'язані з травматичною подією. Спогади, як правило, уривчасті. Особливо безпорадні при зіткненні з небезпекою діти дошкільного віку. Дошкільники частіше, ніж діти інших вікової груп, реагують на стрес пригніченістю або навіть психогенною німотою. У дітей шкільного віку часто спостерігається ширший діапазон когнітивних, поведінкових і емоційних реакцій. Діти цього віку часто проявляють звуження пізнавальних здібностей. Функціональні порушення інтелекту відображаються в падінні успішності. Причиною погіршення здатності дитини концентрувати увагу можуть бути травмуючі її спогади, а також тривога, депресія. Прояв посттравматичного стресового розладу у підлітків нагадує ці прояви у дорослих. Відчуття сорому і образи травмує соціальну позицію дитини і приводить її до пошуків нової соціальної спільності. Травмовані підлітки проходять через період визиваючої поведінки, яка характеризується неробством, нескромністю в сексуальній поведінці, лайкою й делінквентністю. Для них характерна поведінка протесту, через яку вони не сприймають ніяких авторитетів.

Якщо психологічна травма у дитини була дуже сильною або травматичні події повторювалися багато разів, хвороблива реакція може зберігатися протягом багатьох років, і дитина може знаходитися тривалий час в стані посттравматичного стресу. При ПТС спостерігаються наступні клінічні симптоми: невмотивована пильність, нав'язливі спогади, думки, образи, фізіологічна реактивність, прагнення уникати всього того, що пов'язане з травмою, депресивні переживання, депресивні переживання, виникає відчуття несхожості на інших, неможливість переживати радість від життя, підвищена збудливість, регрес в поведінці, агресивність по відношенню до інших, низький рівень самооцінки, безсоння.

 

Висновки 

Аналіз досліджень вітчизняних і зарубіжних авторів уточнює визначення "психологічна травма". Психологічна травма - це шкода, нанесена душевному здоров'ю людини неблагополучними обставинами чи діями людей.

Травматична подія, яка відбулася в ранньому дитинстві, веде безпосередньо до психічного пошкодження. Завдана травма залишає після себе сліди, здатні привести до значних порушень в подальшому розвитку особистості.

Несприятливі наслідки психологічної травматизації можуть бути такими сильними, що набувають клінічного значення

 

Психологічна травма в дітей: поради батькам

Зазвичай внутрішній світ дитини наповнений щасливими, яскравими і дуже дорогими для нього картинками. Але, на жаль, в якийсь момент цей світ може бути зруйнований. Причина - психологічна травма у дитини.

Психологічна травма у дитини не виникає сама по собі, їй обов'язково передують якісь події. Але завжди це порушення внутрішнього спокою має дуже сумні наслідки, якщо своєчасно не надана допомога.

 

Наслідки психологічного потрясіння

 

Великий плюс у тому, що найчастіше наслідком якоїсь події стає просто страх. З часом діти починають забувати подію і повертаються до свого нормального життя. Але в деяких випадках (особливо, якщо дитина була безпосереднім учасником подій) у нього може розвинутися психологічний розлад, яке називається посттравматичним стресом.

У цьому випадку психологічна травма у дитини буде виражатися в тому, що його будуть переслідувати нав'язливі і страшні картини тієї трагедії, в якій він брав участь. Самостійно позбутися від усього цього буде практично неможливо. І якщо не вжити своєчасних заходів, то особистість дитини з часом буде зруйнована.

Супутниками психологічної травми у дитини можуть бути депресія, різні фобії, прояв агресії або постійного відчуття страху. Виникають проблеми зі сном і харчуванням. Діти починають боятися залишатися на самоті і вимагають постійної присутності дорослих.

Також наслідки психологічного розладу у дітей проявляються в їх ігрової діяльності. У дитини може сильно звузитися коло інтересів, спостерігається непослідовність у діях. Він прагне до постійного самотності і не хоче грати зі своїми однолітками. Також падає успішність у школі і в інших сферах його життя.

 

Від трагедій в цьому світі ніхто не застрахований. Але відповідальність батьків полягає саме в тому, щоб максимально захистити своїх дітей від того, що може привести їх до психологічної травми.

 

Батьки можуть зробити дуже багато для відновлення стану своєї дитини після пережитих потрясінь і важких стресових ситуацій. Такими ситуаціями можуть бути небезпечні для життя автомобільні аварії, пожежі, повені, раптові захворювання або смерть близьких членів сім'ї, злочин чи насильство. Якщо ви пережили велике потрясіння чи горе, пам'ятайте про головне: час і підтримка неодмінно допоможуть вам знову стати на ноги.

Діти реагують по-різному

Реакція дитини на горе чи пережиту трагедію буде залежати від цілого ряду чинників, а також від її віку, стадії розвитку та становлення особистості, від того впливу, який мала ця подія на її батьків чи інших членів сім'ї. Реакція вашої дитини може бути абсолютно не такою, якої ви очікуєте.

Реакції на психологічну травму можуть бути такими:

  • Заглиблення в себе – така реакція може проявлятись у втраті інтересу до діяльності, у втраті довіри, небажанні розмовляти чи регресі до більш інфантильної поведінки.
  • Зацикленість – проявляється в потребі знову переживати стресові події, наприклад, через ігри та малюнки, що повторюються. Дитина може бути надмірно стурбована можливими подіями в майбутньому (які, на її думку, можуть бути якось обумовлені тим, що сталось) або ж ночами їй можуть снитися жахи.
  • Тривога – у зв'язку із тривожним станом можуть виникнути проблеми з концентрацією уваги або зосередженням, нав'язлива поведінка, страх перед розлученням, проблеми зі сном, дратівливість і нестриманість.
  • Фізичні симптоми – часто проявляються головними болями й болями в животі. Також можливі затримки реакції. Спочатку може здатися, що деякі діти добре справляються із ситуацією, але стресовий стан може проявитись у них набагато пізніше, наприклад, дати про себе знати через кілька днів, тижнів або навіть через місяці.

 

Важливо порозмовляти про подію

Уважна й довірлива розмова допомагає виявити всі проблеми.

Спробуйте зробити таке:

  • Переконайте вашу дитину, що все вже в минулому й вона в безпеці (але тільки якщо це дійсно так). Можливо, вам доведеться казати їй про це знову і знову.
  • Прислухайтесь до своєї дитини. Серйозно поставтесь до її тривог і почуттів.
  • Нехай ваша дитина знає, що вам важливо з'ясувати, що вона сама думає про те, що сталось, оскільки її думка вам дуже дорога.
  • Розкажіть дитині про те, що сталось, але так, щоб це було доступно її рівню розуміння, не вдаючись до страхітливих подробиць. Використовуйте зрозумілу для дитини мову. Якщо ви спробуєте приховати від неї точну інформацію, вона буде заповнювати прогалини в розумінні на основі свого досвіду, наявною в неї інформацією та за допомогою своєї уяви, а це може ускладнити її стан.
  • Переконайтеся, що ваша дитина не зробила будь-які неправильні висновки. Наприклад, діти молодшого віку можуть думати, що трагедії – це їхня провина, тому що вони були неслухняними чи погано думали про когось.
  • Поговоріть про подію в колі сім'ї. Дозвольте висловитись абсолютно всім, у тому числі й дітям. Це допоможе кожному члену сім'ї подолати ізоляцію, зрозуміти та почути один одного, а також відчути підтримку.
  • Порозмовляйте з дитиною про те, як люди можуть реагувати на трагічні події. Розкажіть їй про різні прояви таких станів. Скажіть дитині, що в таких обставинах її почуття абсолютно природні й нормальні, переконайте її в тому, що з часом вона буде почувати себе краще.

 

Ваша реакція дуже важлива

Те, як криза впливає на вас, на ваші реакції на почуття й поведінку вашої дитини, буде грати величезну роль і справляти потужний вплив на здатність дитини впоратися з тим, що сталось, і вийти зі стресового стану. Що при цьому слід мати на увазі?

  • Намагайтеся зрозуміти. Прийміть той факт, що зміни в поведінці вашої дитини, такі як істерики чи нічне нетримання сечі, можуть бути її реакцією на горе або стресові події.
  • Приділіть дитині додаткову увагу, особливо перед сном, а також в інших випадках, коли вона знаходиться не з вами і її це дуже хвилює.
  • Діти дивляться на своїх батьків, щоби зрозуміти подію, горе та знайти способи відреагувати й побороти його. Щоби зрозуміти свої страхи і стрес, а також щоби втішитися й отримати підтримку, їм необхідно, щоб дорослі були поруч. Якщо ви страждаєте й не можете впоратися зі своїми почуттями, реакціями або відносинами, важливо, щоб ви все-таки знайшли підтримку й допомогу для себе. Якщо ви цього не зробите, страх і душевні страждання дитини будуть тільки посилюватись.
  • Делікатно й обережно порозмовляйте з вашою дитиною про свої почуття й дозвольте їй розповісти про свої.
  • Пам'ятайте, що всі люди різні й можуть мати різні емоційні реакції. Не очікуйте, що ваша дитина відчує те саме, що й ви.
  • Дайте дитині відчути контроль над своїм життям. Навіть незначні рішення, такі як вибір між двома начинками для бутерброда, дозволяють дитині знайти почуття контролю над ситуацією. Це особливо важливо після душевного хаосу, який є наслідком кризи. У дітей, які відчувають себе безпорадними (і не відчувають контролю), зазвичай симптоми стресу мають більш виражену глибину.
  • Не намагайтесь надто оберігати дитину. Бажання, щоби після пережитого всі члени сім'ї були поруч, – це нормально, але важливо також, щоб вони відчували, що їх власний світ – цілком безпечне місце для життя.

Дуже важливий розпорядок життя сім'ї

Пропозиції такі:

  • Намагайтесь якомога більше дотримуватись вашого звичайного розпорядку дня. Щоденна передбачуваність звичного графіка діє на дітей заспокійливо.
  • Завірте вашу дитину в тому, що дуже скоро її звичайний розпорядок дня повернеться на круги своя. Якийсь час вона може бути не у змозі справлятися зі своїми щоденними справами, наприклад, відвідувати школу або виконувати домашню роботу. Не тисніть на неї. Просто дайте їй час.
  • Поки що не вводьте жодних змін, наприклад, таких як нові правила або більш суворі стандарти поведінки. Дочекайтесь більш сприятливого часу.
  • Збережіть ролі в сім'ї такими, якими вони були колись. Наприклад, не наполягайте, щоб ваша дитина взяла на себе більше домашніх обов'язків, і не чекайте, що вона буде задовольняти емоційні потреби засмучених батьків.

 

Практичні стратегії для батьків

Пропозиції такі:

  • Дозвольте вашій дитині проводити багато часу, граючи або займаючись рекреаційною діяльністю, наприклад, спортом, зокрема улюбленими іграми із кращими чи старими друзями.
  • Залиште час для веселощів. Сміх, весело проведений час і заняття для спільного задоволення можуть допомогти всім членам сім'ї відчути себе краще.
  • Якщо апетит вашої дитини зменшився, не наполягайте на тому, щоб вона їла під час трьох основних прийомів їжі. Якщо в цей час вона не хоче їсти, просто запропонуйте їй постійні перекуси протягом дня.
  • Переконайтеся, що ваша дитина достатньо відпочиває та спить.
  • Залучайте дитину до якихось фізичних занять – це допоможе їй «спалити» хімічні речовини, що виділяються організмом під час стресу, а також зміцнить сон.
  • Обмежте стимулятори, такі як цукор, яскраві продукти й шоколад.
  • Допоможіть вашій дитині розслабитись фізично – теплі ванни, масаж, розповідь цікавих історій і часті обійми прекрасно допоможуть зняти м'язове напруження.
  • Втручайтесь, якщо яка-небудь діяльність засмучує або тривожить вашу дитину, – наприклад, телевізійне шоу, яке нагадує дитині про пережиту травму або сприяє посиленню занепокоєння, тривоги чи страху. Не бійтесь вимкнути телевізор, якщо зміст програми не сприяє відновленню дитини.

Про що треба пам'ятати батькам

  • Діти й дорослі оговтаються від горя або важких переживань, необхідні час і підтримка.
  • Те, як ви самі долаєте кризу і як реагуєте на почуття й поведінку вашої дитини, буде мати величезний вплив на її здатність пережити важкі події.
  • Розповідайте дитині про факти події доступною для її розуміння мовою.

 

Але якщо ви стурбовані станом вашої дитини або відчуваєте, що не справляєтеся самостійно, звертайтесь по професійну пораду. Доречним початком у такій справі може стати відвідування вашого сімейного лікаря.