ШАНОВНІ БАТЬКИ, ЗВЕРНІТЬ УВАГУ, НЕБЕЗПЕЧНИЙ ІНТЕРНЕТ!

 

                                                                                                        

У соціальній мережі «Вконтакте» набуває популярності небезпечна гра.

Створено спільноти та групи, суть яких полягає у тому, щоб спровокувати дитину та схилити її до суїциду.

Ці спільноти можуть мати такі назви: «f57», «Тихий дом», «Море китов», «f58»,«Разбуди меня в 4:20», «#рина»«#няпока»«#киты» та різні комбінації з цих слів.

Суть гри: дитину втягують у гру шляхом маніпуляцій, розповідей про «обраних», систематично здійснюють психологічні атаки фразами типу: «ти занадто товста і не гарна для цього світу», «ти лузер». З дітьми починається гра, яка має рівні, щоб перейти на наступний рівень треба виконувати завдання. Гравців об’єднують у бесіди, в яких приймає участь певна кількість користувачів, всі вони отримують повідомлення від організаторів гри, в них вони отримують завдання та пропозиції щодо дати та способу здійснення суїциду. Такі «поради» дають теж не всім, а лише обраним. Спілкування відбувається, як правило, вночі. Тих, хто вже скоїв самогубство ставлять у приклад. Дітям згодом дають індивідуальний номер.

У групах створена спеціальна атмосфера: зображення порізаних рук, китів, багатоповерхівок і т.д., вірші та музика з відповідним змістом.

На жаль, велика кількість таких спільнот має закритий доступ, тож інформацію, яку вони розповсюджують, неможливо контролювати.

На сьогоднішній день найбільша кількість підліткових суїцидів за даними ЮНІСЕФ у Білорусі та Росії.

Просимо звернути увагу на віртуальне життя дітей!


ЯК ВИЗНАЧИТИ ПЕРШІ ЗАГРОЗЛИВІ ТЕНДЕНЦІЇ, ОЗНАКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ ТА ЮНАКІВ

Суїцидологи зазначають, що абиякі несподівані або драматичні зміни, що впливають на поведінку підлітка чи юнака, абиякі зміни в їх поведінці, словесні й емоційні ознаки слід сприймати всерйоз. До них відносяться: втрата інтересу до звичних видів діяльності; раптове зниження успішності навчання; незвичне зниження активності, нездатність до вольових зусиль; погана поведінка у навчальному закладі; незрозумілі або такі, що часто повторюються, зникнення з дому і прогули у школі; збільшення споживання тютюну, алкоголю або наркотиків; інциденти із залученням правоохоронних органів, участь у правопорушеннях.

При появі цих явиш слід звернути особливу увагу на підлітка або юнака чи дівчину.

Поведінкові ознаки суїцидальної загрози: будь-які раптові зміни у поведінці і настроях, особливо тих, що віддаляють від близьких людей; схильність до необачних і безрозсудних вчинків; надмірне споживання алкоголю чи таблеток; відвідування лікаря без очевидної необхідності; розлучення з дорогими речами або грошима; придбання засобів скоєння суїциду; підведення підсумків, приведення справ до порядку; нехтування зовнішнім виглядом.

Словесні ознаки суїцидальної поведінки: упевнення у безпорадності і залежності від інших; прощавання; розмови або жарти щодо бажання померти; повідомлення про конкретний план суїциду; подвійна оцінка значущих подій; повільна, маловиразна мова; висловлювання самозвинувачень.

Емоційні прояви суїцидальних тенденцій:амбівалентність, подвійність емоцій і почуттів; безпорадність, безнадійність; переживання горя; ознаки депресії; почуття провини або відчуття невдачі, поразки; надмірні побоювання або страхи; почуття власної малозначущості; неуважність, розсіяність або розгубленість.

Ознаки депресії у дітей, що схильні до суїциду: сумний настрій; втрата властивої дітям енергії; зовнішні прояви журби; порушення сну; соматичні скарги; зміна апетиту або ваги; погіршення успішності навчання; зниження інтересу до навчання; страх невдачі; почуття неповноцінності; самообман негативна самооцінка; почуття «заслуженого» відторгнення; помітне зниження настрою при найменших невдачах; надмірна самокритичність; зниження рівня соціалізації; агресивна поведінка.

Депресивні прояви підлітків із суїцидальною поведінкою:сумний настрій; почуття втоми; порушення сну; соматичні скарги; непосидючість, неспокійність; фіксація уваги на дрібницях; надмірна емоційність; замкненість, скупість; розсіяна увага; агресивна поведінка; неслухняність; схильність до бунту; зловживання алкоголем або наркотиками;

- погана успішність навчання; прогули у школі.

В.І. Силяхіна звертає увагу батьків на такі моменти у поведінці та висловлюваннях підлітків, схильних до кризових ситуацій і суїцидальних спроб:

- скарги на відсутність сенсу життя: «Навіщо мені жити?», «Який сенс в тому, що я живу?»;

- висловлювання дитини: «Мені усе надоїло!», «Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!»;

- скарги на дурні передчуття: «Я відчуваю, що скоро помру!»;

- підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя, до похоронних ритуалів;

- словесні натяки на смерть, що наближується: «Потерпіть, недовго Вам залишилося мучитися!», «Ви ще пожалієте, але буде пізно!»;

- наведення особливого порядку у своїй кімнаті, серед своїх особистих речей, роздача деяких речей товаришам, остаточне з'ясування стосунків;

- раптовий, без видимих причин наступ спокою, смиренного стану після стресу або тривалого стану депресії;

- таємні приготування до чогось, що дитина відмовляється пояснювати;

- тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було раніше для дитини характерним, відсутність бажання спілкуватися з друзями, родичами, ходити в гості, грати, вести активний спосіб життя.

Вчителі, класні керівники повинні мати на увазі й врахувати в роботі наступні фактори ризику суїциду: висока конфліктність спілкування; ізоляція підлітка у класі чи групі; несприятливе сімейне оточення; спадковий фактор; неадекватна самооцінка; конфлікт, психотравмуюча ситуація; різка зміна у поведінці; асоціальний спосіб життя; егоцентризм; втрата членів сім'ї, погані стосунки.

НАВЧІТЬ ДИТИНУ ЗАХИЩАТИСЯ. ПОРАДИ БАТЬКАМ

Діти час від часу б’ються. І це нормально, особливо якщо потім вони мирно грають і ніхто не відчуває себе скривдженим. Але що робити, якщо дитину зачіпають, а він лише плаче у відповідь і захистити себе не вміє?

1. Якщо сутичка відбувається у вас на очах, дуже важливо дотримуватися кордон. Не втручатися до останнього, дозволяючи дитині залагодити конфлікт. Але дати впевненість надійного тилу. Тому навіть якщо дитина грає самостійно, спостерігайте за ним, щоб завжди розуміти, що відбувається.

2. Якщо дитина впевнена в собі, його будуть менше задирати, він простіше дасть відсіч і легше переживе образи. Впевненість виховується вдома – повагою, прийняттям, довірою.

3. Навчіть дитину говорити “мені неприємно”. Говорити твердо, чітко, голосно і стільки раз, скільки буде потрібно.

4. Переконуйте дитину: “Людей бити не можна” і він зможе дати психологічний відсіч кривдникам, оскільки буде захищати не тільки себе, а й важливі принципи свого світу. Тільки не забудьте про особистий приклад.

5. Порадьте татові не вчити дитину битися, а освоїти з ним разом техніку звільнення від захоплення.

6. Заохочуйте дитячу метушню (коли обидва суперники сприймають її з задоволенням). Досвід таких дружніх бійок допоможе дитині спокійно переносити деяку жорсткість хлоп’ячого спілкування і не ображатися через дрібниці.

7. Поговоріть з дитиною про боягузтво і хоробрості, коли потрібно вступати в бійку, а коли ні. Обговоріть принцип східних бойових мистецтв: “краща битва та, яка не відбулася”.

8. Якщо дитині докучають словесні образи – придумуйте разом оригінальні відповіді. Зовсім не обов’язково, щоб малюк потім повідомляв їх супернику. Те, що ви разом посмієтеся над його кривдником, в більшості випадків буде достатньою розрадою.

9. Той, у кого є друг, менше залежить від натовпу і рідше піддається нападкам.

Пам’ятка для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2. Не існує поганих і хороших емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції – це результат тривалого стримування емоцій.

4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6. Не слід у процесі занять з важкими дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

7. Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

9. З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки